Україна і НАТО

DW: Український парламент у четвер, 8 червня,підтримав законодавчі зміни, які визначають поглиблення співпраці з НАТО з метою вступу до організації однією з основ зовнішньополітичного курсу. Як Ви оцінюєте це рішення?

Пауль Іван: Я вважаю, що це, передусім, політичний меседж, свого роду констатація того, якими є національні інтереси України, її зовнішньополітична орієнтація. Це сигнал, з одного боку, в бік українських громадян, а з іншого, очевидно, у бік західних партнерів (Києва, - Ред.), а також Росії. Тобто це заява, це заява про політичний вибір.

Чому, на Вашу думу, цей крок було зроблено Україною саме зараз?

Україна ще з 2014 року почаларухатися в напрямку посилення відносин із НАТО. Тобто в будь-якому разі про цей політичний вибір та прагнення вступити до Альянсу вже було так чи інакше заявлено. А це голосування у Верховній Раді стало лише черговим кроком на вже розпочатому шляху. Водночас, якщо ми подивимося на ситуацію в Україні, то побачимо, що абсолютного консенсусу з цього питання серед політичних сил немає. Це видно і з сьогоднішнього голосування в Раді. Так, існує підтримка більшості депутатів, але до одностайності в цьому питанні серед політичних сил іще далеко.

Чи зможе нинішній закон Ради якимсь чином справді наблизити вступ України до НАТО?

Тут дуже багато факторів. Навіть якщо Україна стала б краще підготовленою, приєднання до НАТО досі залишатиметься питанням тривалої перспективи. Це довгий і складний процес, що можна добре побачити на прикладі інших країн, які вступили до Альянсу. З іншого боку, існує дуже велика кількість питань, зокрема й дуже складних, які потрібно буде вирішити перед тим, як підійти до вступу. І це стосується передусім усього, що пов'язано із конфліктом з Росією. Потрібно зрозуміти, що мета розширення будь-якого військового чи військово-політичного союзу - це його посилення. НАТО не розширюватиметься, якщо поява нового члена означатиме потенційне послаблення Альянсу та ставитиме його в ситуацію конфлікту з іншими країнами. Невід'ємною умовою для цього є певний рівень стабільності та відсутність конфлікту між майбутнім членом та його сусідами. І в цьому якраз і ховається велика проблема для України.

Тобто виходить, що ухвалений Верховною Радою закон особливо нічого не дає Києву на шляху членства в НАТО?

Я думаю, що це важливий меседж. Не лише саме членство є важливим - важливим є вже сам процес (руху в напрямку до нього, - Ред.) та продовження кооперації з НАТО. Альянс уже багато в чому допомагає Україні та українській армії: проводиться активний обмін досвідом, Києву надається багато матеріальної допомоги. Але також є багато реформ, які необхідно втілити в життя, від яких Україна виграватиме, кооперуючи з Альянсом та його окремими членами.

Чи може це рішення українського парламенту посилити конфронтацією між Україною та Росією, а також Росією та НАТО?

Я не думаю, що ситуація може стати ще важчою, ніж та дуже непроста ситуація, в якій Україна перебуває зараз. Особливо зважаючи на те, що цей крок, як я вже сказав, лише закріплює політичний вибір, зроблений українським державним керівництвом кілька років тому. Очевидно, що Росія негативно відреагує на голосування в Верховній Раді, особливо зважаючи на те, що з російського боку саме розширення НАТО називали однією з причин конфлікту та протистояння в Україні. З іншого боку, свого роду конфлікт, який існує між Росією та рештою Європи, а також США, і без сьогоднішнього голосування Верховної Ради, триває та проявляється у різноманітних сферах, зокрема в тому, що стосується кібербезпеки. Тобто я не бачу небезпеки якихось суттєвих наслідків від цього кроку Києва.