1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Юрій Андрухович: Шенген, безвіз і фактор Яноша

17 березня 2021 р.

"Зі мною все гаразд. Чого не скажеш про Євросоюз із його дедалі розгубленішими й хаотичнішими правилами та провалами", - Юрій Андрухович, спеціально для DW.

https://p.dw.com/p/3qe7b
Юрій Андрухович
Юрій АндруховичФото: Tetiana Davydenkon

Коли Ф. написав мені з Відня: "Останнє, що я комусь пораджу - це подорож до нас через Угорщину", я приблизно уявляв собі, в чому справжній сенс цієї дещо завуальованої остороги. Однак перестрибнути Угорщину повітряними шляхами вже не вдавалося: доступних авіаквитків з України до Відня на потрібне число у природі не існувало. Об'їхати ж Угорщину якимось іншим географічним боком шансів також не було: Словаччина закрилася по всьому периметру своїх кордонів, а варіант із Польщею та Чехією виглядав нездійсненним з огляду на медіачутки про Австрію, що буцімто закрилася від тої ж таки Чехії.

Угорщина - то Угорщина, вирішив я не без внутрішньої мобілізації. Той факт, що ці рядки я тепер пишу у Відні, підтверджує мою правоту.

Однак і Ф. був цілком правий, формулюючи своє застереження. Бо фактом є й те, що до Відня я добрався далеко не відразу, а з дводенною затримкою.

Не менше 13 годин непорушного очікування на угорський паспортний контроль у середньої зручності, заповненому до останнього місця автобусі - і не де-небудь, а посередині моста над водами природного рубежа Тиси. Безглузде проминання дорогоцінного часу. Нагнітання недобрих передчуттів: шикування з речами перед автобусом, службові собаки, командні інтонації уніформованих службовців? Повернення всього, що, здавалося, навіки кануло в минуле й лишилося у своїх 1990-х?

Чого ще можна було чекати від цього переїзду?

Шенгенська угода завжди здавалася мені одним із найкрасивіших досягнень Євросоюзу. Безвізовий режим - одним із найцінніших здобутків післямайданної України. Сума цих доданків - їхнього Шенгену й нашого безвізу - давала чудовий ефект вільного пересування улюбленим континентом.

Читайте також: Наталка Сняданко: Artist-in-Residence в добу пандемії COVID-19

Застряглий на 13 годин у рейсовому автобусі зі Львова до Відня посеред моста над Тисою, я мав і час, і нагоду подумки спитати себе, чи вони, Шенген і безвіз, усе ще в дії. Але те, що відбулося потім, після 13 безглуздих і від того дедалі нестерпніших годин, тобто вже під час паспортного контролю, все одно виявилося для мене вкрай неприємною несподіванкою. Бо я, хоч і готувався морально до складного діалогу з угорськими братами або сестрами, та все одно був заскочений ними зненацька. Діалогу взагалі не складалось, а всі заздалегідь відібрані офіційні папери із запрошеннями, тестами та всілякою іншою формальною атрибутикою ковідних часів, які я намагався тицяти їм в обличчя, жодної цікавості в них не викликали. Янош - на бушлаті начальника зміни я прочитав його ім'я - був апріорі розлючений і недіалогоздатний.

Таких, як я, недопущених до в'їзду виявилося в тому ж автобусі з десяток осіб. Янош велів нашим водіям розвертатися й везти всіх назад в Україну. Фата морґана Відня лишалася далеко за межею досяжності, а два прекрасні доданки - Шенген і безвіз - виявлялися чимось до тієї міри сумнівним і незахищеним, що моментальне їх скасування міг собі дозволити будь-який перший-ліпший Янош. Якщо тільки трапитися йому не під той настрій.

Рівно за дві доби я знову стояв на тому ж переїзді, посеред того ж моста, над тією ж Тисою, води якої, втім, у згоді з Гераклітом, були вже інші. Крім них, іншим був і обраний цього разу для подорожі транспортний засіб - не вічно принижуваний і, щиро кажучи, доволі принизливий рейсовий автобус, а приватне і в міру комфортне авто, за кермом якого сидів не простий собі ужгородський перевізник, а ужгородський перевізник із угорським паспортом.

Усе інше - мій паспорт, супровідні папери - було таке ж, як і дві доби тому. Гаразд - не все: антиковідні тести я мусив зробити наново, бо 72-годинна дія попередніх уже закінчилася. Втім і цього разу вони були такими ж у найпозитивнішому сенсі слова негативними.

Читайте також: Катерина Бабкіна: Репортаж зі світу старих першородок

Чому цього разу ми таки подолали кордон? Чому це тривало не 13 годин, а якісь лише дві? Чому угорські служби цього разу не мали жодних претензій? Чому зненацька знову запрацював не лише безвіз, але й Шенген (судячи з того, що контролю на угорсько-австрійському кордоні фактично не було)?

Невже річ у тому, що першого разу день був не мій, а другого - мій? І тому першого разу мені трапився злий Янош, а другого - якийсь, наприклад, добрий Лайош? І як надалі визначатись у днях - який із них сприятливий для подорожі, а який ні? Звертатися до віщунів, ворожок? Гадати на картах таро, кавовій гущі, тваринних тельбухах?

Ідеться, звісно, не про мої емоції чи дводобову затримку в дорозі за мій же власний кошт. До цих нюансів я волію поставитись як до неминучих складників ще однієї пригоди. Завдяки ж теплоті й гостинності ужгородських друзів її, затримку, варто вважати часом не стільки втраченим, скільки навпаки - здобутим.

Зі мною, отже, все гаразд. Чого не скажеш про Євросоюз із його дедалі розгубленішими й хаотичнішими правилами та провалами. Чому з одними й тими ж паперами ви маєте однакові шанси як потрапити до Шенгену, так і ні? Чому рішення певного прикордонника не впускати мене службовим порушенням не є, але й рішення іншого прикордонника - впускати, причому з тими ж паперами, також не є порушенням?

Відповіді на ці та інші містичні запитання мали б, напевно, знати у Брюсселі. Але не лунає звідти жодної відповіді.        

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.

Новий "безвіз" - довідка про щеплення від "ковіду"? (23.12.2020)