З Польщі на фронт: історія добровольця Назара Леська

Назару Леську було 19 років, коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Хлопець навчався, будував плани на майбутнє, працював на двох роботах у Варшаві - на будівництві й на станції техобслуговування, але 24 лютого 2022 року зрозумів, що має повернутися в Україну.

"Я знав, куди я їду, і розумів усі наслідки", - каже зараз Назар, худорлявий, тактовний і ввічливий хлопець родом із села Богданівка на Тернопільщині. Ми зустрічаємося з ним у реабілітаційному центрі "Лісова поляна" на Київщині, де військовий перебуває на відновленні. Після двох контузій він заїкається, але говорить упевнено й спокійно, хоч іноді, зізнається, йому важко згадувати пережите. Попри все він не жалкує про вибір, який зробив чотири роки тому.

Повернення в Україну

У лютому 2022 року, коли в Україні російські війська наступали по всьому східному кордону й просувалися до Києва, у Назара затримувалася зарплата на будівництві в Польщі й бракувало грошей на повернення в Україну: "Пішов до прораба пана Томека, попросив позичити мені кошти, щоб я міг поїхати додому. Він погодився".

У військовому магазині у Варшаві Назар купив необхідне спорядження й вирушив в Україну. На кордоні бачив черги біженців, але разом із ним кілька чоловіків так само їхали на війну: "Познайомився з паном Олександром, який служив у Французькому іноземному легіоні. Також їхали українець з Австрії і австралієць. Вони взяли відпустку за свій рахунок, щоб поїхати воювати", - пригадує Назар.

Перший рік війни

У Тернополі Назар приєднався до групи добровольців, яка мала вирушити на Київщину. Після кількох днів занять із тактичної медицини й відпрацювання штурмів, на пікапах, які хлопці назвали "бандеромобілями", вони поїхали захищати столицю.

Назар з підліткового віку цікавився військовою справою, брав участь у військово-патріотичних вишколах, де й отримав позивний "Вовк". На одному з таких вишколів він познайомився з Тарасом "Хаммером" Бобаничем - майбутнім Героєм України. "Це була людина, яка світить у пітьмі, наставник", - каже Назар. "Хаммер" загинув на Харківщині у квітні 2022 року.

Підрозділ "Вовка" перші місяці воював на Київщині, потім на Харківщині як добровольчий. У квітні 2022 року добровольчий корпус "Правий сектор" увійшов до складу Збройних сил України, згодом став 67-ою окремою механізованою бригадою. З першого року повномасштабної війни Назар воліє згадувати не бої, а "світлих людей", які були поруч.

Читайте також: Що чекає на іноземні легіони в Україні?

Бахмут, "вагнерівці", поранення

Узимку 2023 року Назар потрапив під Бахмут. Росія силами "вагнерівців" намагалася оточити місто. "Вони просто закидували м'ясом. Бувало таке, що в нас просто під час штурму не вистачало патронів, щоб їх стримувати", - описує тактику росіян Назар.

Відбиваючи один з таких штурмів, "Вовк" із побратимами не могли стримати натиск і отримали наказ відходити. Назар допоміг вийти пораненим й повернувся на позицію забрати ще кількох побратимів, які не почули, що треба відступати. Почався обстріл і одному з військових відірвало ноги: "Він "стік" у мене на руках", - згадує "Вовк". Відстрілюючись від "вагнерівців", які сунули на їхню позицію, і міркуючи, як евакуювати загиблого, Назар із побратимами по рації почули, що вони майже в оточенні й що евакуація за ними не приїде.

Військові залишили тіло товариша на позиції й проривалися до своїх. "Це була скошена артилерією "посадка". Вона пахла порохом, кров'ю і сосновими гілками. Ніколи не забуду цей запах", - на секунду зупиняє розповідь Назар. Під час відступу поруч із ним влучила протитанкова керована ракета. Військовий віджартовується: "Ворог переплутав мене з танком". Снаряд скосив дерево, яке впало на хлопця.

Коли "Вовк" прийшов до тями, в очах було темно, боліла спина, а поруч було чутно крики російською мовою. Назар зрозумів, що треба рухатися. "На адреналіні" разом із побратимами він дістався точки евакуації. Там втратив свідомість, не дочекавшись машини. Коли опритомнів у лікарні, з'ясувалося, що має два компресійні переломи зі зміщенням і сильну контузію.

Знову на фронт і друге поранення

Назар майже рік лікувався й відновлювався, потім служив у тилу. Він міг залишитися у штабі, але хотів повернутися на фронт: "Справа ще не закінчена. Ми не маємо права передати нашим дітям цю війну". Так хлопець говорить, маючи на увазі й свого однорічного сина.

"Вовк" повернувся на іншу війну, яка стала ще більш технологічною. Він став оператором наземних роботизованих комплексів - НРК: вивозить поранених і загиблих, доставляє боєкомплект на позиції. Попри успішну "співпрацю" з роботами, Назар не вірить, що незабаром вони воюватимуть замість людей: "Ніхто не замінить холодний розум і гаряче серце".

Робота оператора НРК не менш небезпечна, ніж служба в піхоті: "Коли противник знаходить позицію пілотів, він не пошкодує і КАБа. Ми для них - ціль", - пояснює військовий. Коли в лютому 2026 року він з побратимами доставляв наземний дрон на позицію на Олександрівському напрямку, у їхнє авто влучив ворожий FPV-дрон. Так Назар отримав другу контузію і вибув на реабілітацію.

Читайте також: Оптоволокно, кілзона та наземні роботи - як змінився фронт за чотири роки війни

Переговори, мобілізація, майбутнє війни

На відновленні 23-річний військовий крім терапії та реабілітаційних вправ інколи пише вірші й майже не спілкується з родиною, аби, як він каже, зайвий раз не травмувати близьких. Також він стежить за новинами, непокоїться через війну США в Ірані й скептично розмірковує про спроби мирних переговорів щодо України: "В нашій історії вже було достатньо підписаних договорів, які виявилися нічого не варті".

Назар, ідейний доброволець, переконаний, що Україні варто змінювати процес мобілізації. "Я впевнений, що 80 відсотків із тих, кого впіймали, запхали в "бусик" і відправили на навчання, тікають у СЗЧ (самовільне залишення частини. - Ред.). Треба іншими методами мотивувати. На мою думку, фінансово", - каже хлопець і додає, що в цьому сподівається на нового міністра оборони Михайла Федорова. Також він неоднозначно ставиться до дозволу хлопцям віком 18-22 роки, зокрема і його ровесникам, виїжджати за кордон: з одного боку, вони можуть краще реалізувати себе, а з іншого, шкодує Назар, більшість уже не повернуться.

Наступного дня після інтерв'ю "Вовк" повертається до свого підрозділу й роботи з НРК. Він переконаний, що воювати доведеться ще довго: "Я усвідомлюю, що війни є, були і будуть. І конфлікт між Росією і Україною припиниться тільки тоді, коли хтось із нас зникне з карти світу". Водночас, він не припиняє мріяти про перемогу, подорожі, виховання сина: "Хочу жити життя. Воно тим і прекрасне, що не знаєш, що буде далі", - усміхається військовий.