Одним з головних переможених за результатами американської операції із захоплення Ніколаса Мадуро і його дружини поки що точно (знову) став російський ВПК. Точніше, підприємства-виробники "найкращих" у світі ракетних комплексів ППО. Поставлені з великим розголосом армії Венесуели , ці залізяки ніяк не запобігли бліцнальоту ВПС США на Каракас. "Знову" - оскільки менше ніж пів року тому те ж саме сталося в іншій країні-союзниці Кремля, Ірані. Висновки для концерну "Алмаз-Антей", який їх виробляє, явно невтішні.
Трамп відроджує "доктрину Монро"
Політичні наслідки подій у Венесуелі складніші і ще не до кінця зрозумілі. Відразу після операції у Венесуелі в телефонному інтерв'ю журналу The Atlantic Дональд Трамп сказав, що він відродив "доктрину Монро". По суті, він вважає країни Західної півкулі (можливо, за винятком Канади) американськими сателітами. У них Вашингтон хоче бачити тільки уряди, налаштовані на хороші відносини зі Сполученими Штатами. Трамп пригрозив Мексиці, якою "керують наркокартелі".
Державний секретар США Марко Рубіо виступив з жорстким попередженням комуністичному режиму на Кубі (до речі, також союзнику Москви). Чи означає це, що американці здійснять аналогічні операції в цих країнах? Цілком можливо, особливо на Кубі. Не варто забувати: 2026-й - це рік 250-річчя США, і Дональд Трамп явно бажає відзначити його успіхами в гарантуванні безпеки й величі Америки, як він їх собі уявляє.
Будь-які акції проти авторитарних лівих антиамериканських режимів отримають підтримку багатомільйонних діаспор у США і забезпечать Республіканській партії голоси на виборах, які в Америці відбуваються практично безперервно. Водночас Трамп і його радники всіляко демонструють, що їхній підхід відрізняється від підходу попередніх адміністрацій. Вони не збираються, як Білл Клінтон або Джордж Буш-молодший, нести у світ "демократію і свободу".
Трамп, наприклад, постановив, що керувати Венесуелою буде призначена Мадуро віцепрезидентка, "залізна" комуністка Делсі Родрігес . Це явно зроблено на контрасті з політикою Буша в Іраку, де адміністрацію Саддама Хусейна буквально викорчували на всіх рівнях. Замінити її швидко було неможливо. Тому, як вважає низка експертів, країна стала некерованою. У тому ж інтерв'ю The Atlantic Дональд Трамп називає іракську операцію "катастрофою" і говорить, що не повторить помилок президента Буша.
Чи "втратить" Путін Венесуелу?
Чи програв російський режим? З одного боку, так. Адже повалено ще одного військово-політичного клієнта і бізнес-партнера Москви. З іншого боку, це ще не катастрофа. Чи зазнають утисків російські інтереси у країні? Можливо, деякі з них збережуться. Наприклад, у Сирії після падіння режиму Башара Асада комплекс військових баз на узбережжі Путіну все ж поки залишили.
Повалення Мадуро, безсумнівно, завдало нової шкоди іміджу російської диктатури у країнах глобального Півдня. Адже після стількох років явного й таємного російсько-венесуельського співробітництва ані російські спецслужби, ані дипломати, ані військові радники не відіграли жодної видимої ролі у цій кризі. Водночас навряд чи в Пекіні, Делі чи Преторії припускали, що Путін, який загруз в Україні, кине російську армію і флот на інший кінець світу рятувати "боліваріанський" режим у Каракасі.
Розподілу світу не відбудеться?
Головне питання після подій минулих вихідних таке: чи вважає президент США, що кожна велика держава має право на свою сферу впливу, де вона може робити все, що забажає? Якщо відповідь "так", то, за цією логікою, Путін може окупувати Україну і, можливо, претендувати на країни Балтії. Китай при цьому отримує можливість захопити Тайвань і, за бажання, змінити уряд в Індонезії або Таїланді. У російських "патріотичних" Telegram-каналах поки що панує зрозуміле сум'яття, але з'явилася надія на те, що "тепер Трамп точно здасть Зеленського".
Однак така політика Вашингтону (якщо в Білому домі оберуть саме її) без сумніву призведе до гонитви ядерних озброєнь і "розмноження" держав, які претендують на велич і особливі права щодо сусідів. Та й європейські союзники Америки тоді перестануть на неї озиратися, у тому числі в питаннях оборони. Це, швидше за все, створить великі проблеми Путіну.
Читайте також: Тиша після бурі в Каракасі: у Венесуелі утворився вакуум влади
Якщо відповідь на питання "ні" (а я думаю, що це так), то американська адміністрація буде змушена чіткіше визначитися, хто Америці друг, а хто ворог, що в її стратегічних інтересах, а що ні. Цікаво, що в тій же розмові з журналістом The Atlantic Дональд Трамп знову зажадав від Данії "віддати" Америці Гренландію - тому що в її водах "сновигають" кораблі китайського й російського ВМФ. Конфлікт із союзником по НАТО довкола Гренландії став би подарунком для Путіна й Сі Цзіньпіна. Але, з іншого боку, Китай і Росія у цій картині світу явно не належать до друзів.
Ризикну припустити: Трамп не "віддасть" Путіну Україну. Але він справді прагне до припинення вогню за будь-яку ціну, в тому числі за рахунок територіальних поступок з боку президента Зеленського. Трамп вважає, що так принесе в Європу "мир". Однак Путін не дасть йому цього шансу. "Втратити" Венесуелу він може, "не довести справу до кінця" в Україні - ні. Розподілу світу, хто б і як би його не хотів, не відбудеться.
Російський режим завжди пасує перед рішучим опором. Справедливість цього висновку, швидше за все, доведеться знову підтверджувати у 2026 році.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.