Кому присуджують Міжнародний Букер?
Міжнародним Букером щороку відзначають найкращий перекладений англійською мовою роман, виграш ділять порівну письменник і перекладач.
Вручають відзнаку винятково за якість перекладу, але очевидно, що журі не може знати всіх мов оригіналу і оцінити комплексно переклад, тому використовують формулу "наскільки природно твір звучить англійською". Озвучуючи на позір критерій "якість перекладу", журі все рівно дивиться впритул на актуальність і доречність змістів оригіналу: чимсь саме ці книжки саме цього року зачепили саме цих людей.
Журі 2026-го очолювала Наташа Браун, англійська письменниця, зараз у її доробку два романи, що тріумфально пройшли короткими списками головних літературних премій, пише вона їдучу соціальну сатиру.
Хто цього року претендував на премію?
Міжнародному Букеру 2026 року виповнюється 10 років, книжки для ювілею підбирали ретельно. У довгому списку були тринадцять романів: з Данії, Італії, Тайваню, Ірану, Франції, Аргентини, Нідерландів, Швеції, Болгарії, Бразилії, Німеччини. Більшість із них є вишуканою, ба навіть претензійною прозою, яка рефлексувала момент перетворення: коли і за яких умов соціальна маска так приростає до людини, що й обличчя не залишається. Романи-претенденти намагалися дослідити, де закінчується соціальна роль і починається культурна ідентичність. Для цього вони вигадували антиутопічне майбутнє чи глибше зазирали в історію своєї країни. Довгий список скидається на науковий експеримент, повторений для надійності шістнадцять разів. Забирають людину з її природного середовища, перемішають у некомфортний простір і дивляться, що та буде робити. І що ж у висновку? - Людина адаптується будь-що.
Скажімо, два романи з довгого списку: "Герцог" і "Режисер", італієць-дебютант Маттео Мельхіорре і маститий автор-німець Данієль Кельман (Daniel Kehlmann). Обидва написали лінійні традиційні біографічні твори. Поки ці романи не стали поруч у довгому списку Міжнародного Букера, не було шансів побачити, наскільки вони схожі в чомусь визначальному. І момент, який поєднує ці два романи, є спільним займенником для всього довгого списку Міжнародного Букера у 2026 році.
В романі Мельхіорре молода людина успадковує маєток і титул, ні, він не герцог, це так його в селищі поблизу прозвали, але граф. Між ним і місцевим старшим чоловіком (що зрештою виявиться його біологічним батьком) починається конкуренція за альфа-статус. Граф той, що недавно іще жив сучасним богемним міським життя, починає гостро відчувати себе сюзереном, місцеві, котрі покірно переходили від одного політичного режиму до іншого і звикли підкорюватися сильнішому, уважно спостерігають за двобоєм "господарів". Це "Герцог". А в "Режисері" (в українському перекладі ця книжка зветься "Гра світла", ближче до оригінальної німецької назви) розказують історію Г.В. Пабста, він колись був дуже талановитим, майже геніальним режисером, але під час Другої світової дає згоду на співпрацю з "рейхом", починає знімати політичну агітацію, дозволяє залучати як масовку в'язнів концтаборів, що помирають від голоду буквально на зйомках, його фільми стають все більш вульгарними і порожніми, він стає пропагандистом, що колись був геніальним режисером. Пабст теж довгий час вірить, що може зберегти себе і протистояти диктатурі: "Цей безум дає нам шанс знімати велике кіно!"
Це спільне добре видно, правда ж? Обидва твори однаково міркують політики ідентичності і свободу волі: людина дозволяє з собою чинити будь-яке інституційне насильство, бо вона сама собі - найперший тиран.
Читайте також: Лавреат Букерівської премії 2025 року: страшна казка про адаптивність
Які книжки вийшли у фінал?
В офіційній комунікації Міжнародного Букера підкреслювали: всі книжки шорт-лісту осмислюють реальні події, точніше: наслідки бурхливих соціальних трансформацій у конкретних країнах - Ірані, Тайвані, Албанії, Німеччині, Бразилії. Всі романи мають чіткий історичний контекст, на нього нашу увагу насамперед і звертали. Від себе додам: всі романи короткого списку мають складну навіювальну форму, вони написані переважно від Я (чи сфокусовані на одному герої), занурюють у потоки свідомості, обмежують героя й читача в інформації, але дають змогу уважно прослідкувати, як у голові людини формується і закріплюється певна думка, аж поки та думка не стане ідеєю фікс.
Формування нав'язливою думки на тлі масштабних соціальних зрушень - таким був фокус лонглісту Міжнародного Букера.
У короткому списку опинилися шість книжок.
Уже згаданий "Режисер" Данієля Кельмана, він був одним із фаворитів.
У "Відьмі" Марі Ндіай близнючкам Мод і Лізе виповнилося 12, коли матір Люсі почала навчати їх таємному мистецтву жінок у родині - відьомству. Дівчата, як і Люсі, уміють бачити крізь час - майбутнє і минуле. Тепер вона мусить навчити їх користуватися своєю силою: її дар слабкий, доньчин так само, але він є зв'язком між генераціями жінок, тому його слід опановувати. Прозора метафора стає для Ндіай способом осмислювати материнство.
Складне, важке навіть жіноче письмо, до нього цьогорічний Букер дуже уважний.
"Залишена" болгарки Рене Карабаш розказує у вельми поетичний спосіб про ритуальний гендерний перехід на Балканах: старша донька в родині може ритуально оголосити себе чоловіком і попіклуватися у такий спосіб про те, аби рід зберігся. Албанка Матія, раніше: Бекія - старша дитина в родині, має молодшого брата Сале, а її брат-близнюк помер в утробі, і коли батько гине на полюванні, вона відрікається від статусу жінки і стає старшим сином свого батька (зрештою, той і волів хлопчика). Зараз Матії тридцять три, до неї завітала репортерка, щоби написати про втрачений звичай.
У довгому списку були дві книжки про Іран, одна з яких вийшла у фінал. Очевидно, що доля "Ночі тихі в Тегерані" в преміальних списках сильно залежала від політичної кон'юнктури. Це почасти відвертало увагу від суто літературних якостей дебютного роману Шиди Базіяр (Shida Bazyar), німецької письменниці іранського походження. А шкода: перед нами непересічна, сильна літературна заявка. 1979 рік. З Ірану вигнали шейха, молоді революціонери-комуністи відчули першу перемогу і палко вірять у реформи в країні. Бехзад - один із таких молодих людей, він розповідає про країну майбутнього своїй маленькій донечці. Нахід змушена з Ірану втікати після Ісламської революції і у 1980-х живе в Німеччині, де адаптується досить складно. Базіяр розказала нам історію своїх батьків.
Бразилійка Ана Паула Майя - єдина авторка з короткого списку, яка пише соціальну фантастику і переносить дію роману "Земля як вона є під нею" у майбутнє. Її надкороткий текст - це кілька монологів чоловіків-в'язнів, чиї потоки свідомості окреслять нам умови виживання у новому світі. Біологічного життя на землі сильно поменшало - людей і тварин передовсім. Щоби врятувати популяцію і контролювати агресію самців, яка зростала пропорційно ослаблення виду, побудували величезний виховний табір десь у Південній Америці десятиліття тому та й забули, здається. Тепер на території табору майже не залишилося їжі. Щоночі повного місяця в'язнів звільняють і озброюють, що вполювали - те й мають за своє.
Претенденти, фіналісти і лавреат Міжнародного Букера - всі ці книжки цього року фокусуються на людині в режимі виживання (фізичного, психічного, соціального). І міркують про наслідки того, що буде, якщо спільноти і люди "зависають" у режимах виживання.
Читайте також: Роман про крах НДР. Німецьку письменницю Дженні Ерпенбек нагородили Міжнародним Букером
Чи переміг найкращий?
Лавреатом Міжнародного Букера 2026 року стала книжка "Тайванський травелог" Ян Шуан-цзі (відзнаку отримала також перекладачка Лінь Кінг). Оригінальний роман вийшов 2020 року, між іншим, ця книжка уже має Національну книжкову премію США і так само за переклад. І цей твір короткого списку, як і "Тихі ночі в Тегерані", складно було читати у відриві від завихрень міжнародної політики, і політичний контекст так само, бува, поглинає суто естетичну значимість роману Шуан-цзі, безсумнівно високу. Втім, роман таки політичний і при цьому: люто, майже непристойно саркастичний.
"Тайванський травелог" має форму недавно віднайдених, перекладних і прокоментованих мемуарів визначною японської письменниці з Нагасакі (ясно що!) Аояма Тідзуко. Аоямі-сенсей народилася у 1913 році, дебютувала в літературі, коли їй було 19 років, і її "Тайванський травелог" є її визначним спадком і опорним текстом літератури Тайваню.
Аоямі у 1938-му подорожувала країною, супроводжував її місцева перекладачка О Тідзуро (Чі-тян), шкільна учителька, яка іще молодша за Аоямі і, здається, має за нею шпигувати. Між дівчатами починається роман (майже починається, майже роман), вони поділяють пристрасть до вишуканої їжі, споживання їжі разом посилює еротичну напругу, але обидві знають забагато таємниць, щоби все це добре закінчилося.
У нібито передмові до нібито перекладу давніх японських щоденників мандаринською мовою видавець благає звернути нашу увагу на те, що в літературі і політиці є безліч тонких аспектів: книжку, яка є базою тайванської літератури, написала авторка, яка фактично була колонізаторкою. Аояма-сенсей на Тайвані - на запрошення японського уряду, вона має великий лекційний тур для молоді окупованого острова, до того написала популярний роман, а новий її твір має стати політичною агіткою. Але сама Аояма щиро вірить, що подорожує, аби відчути автентику, поласувати вишуканими стравами і бути щирою з місцевими. І тут же вона кричить від захвату, бо японці спромоглася виростити на острові квіти сакури. Яка краса, ви ж гляньте! А ще проклали зручну залізницю, щоби вивозити товари з Тайваню до імперії. Який прогрес!
Читайте також: Лейпцизький книжковий ярмарок: від війни не втечеш
Що значить для нас ця перемога?
Переможець Міжнародного Букера 2026 року - метафікційна проза про уявлення Іншого, себто роман, який осмислює те, як ми пишемо романи про культури і народи, до яких не належимо, і як цим шкодимо (бо найчастіше таки шкодимо) тим культурам і народам. Ян Шуан-цзі пише відверто антиколоніальний роман, досить жорстко і разом із тим саркастично, що важливо, осмислює механізми колоніальної влади. "Тайванський травелог" - дуже вишукане, високо естетичне втілення відомого слогану "без нас ні слова про нас". А цінність такого підривного підходу важко переоцінити тим, хто й собі виборсується з постколоніальних комплексів.
"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.