Темні сторінки історії: яка роль Lufthansa в Голокості?

Авіакомпанія Lufthansa, флагманський авіаперевізник Німеччини, пишається своєю столітньою спадщиною в галузі авіації. Фото- та кінокадри з 1920-их і 1930-их років, зокрема ті, що зафіксували літаки Junkers Ju 52, які використовувалися гітлерівськими ВПС, посідають чільне місце в маркетингу Lufthansa, відсилаючи до "піонерського духу" бренду та його місця у світовій авіації.

Однак історія участі компанії у військовій машині "третього рейху", включаючи широкомасштабне використання примусової праці, як і раніше, залишається в тіні. Насправді Lufthansa - лише одна з багатьох компаній, які співпрацювали з нацистським режимом у скоєнні злочинів і практично жодним чином не були за це покарані.

За словами нідерландського журналіста Девіда де Йонга, відомі бренди та бізнес-династії в цьому сенсі продовжують "ховатися, залишаючись на очах у всіх".

Темна історія найбагатших династій Німеччини

Де Йонг - автор книжки "Нацистські мільярдери: темна історія найбагатших династій Німеччини". У ній описується, як після Другої світової війни були проведені судові процеси у справах деяких бізнесменів, які співпрацювали з нацистами. Однак, на відміну від високопоставлених нацистських політиків і військових лідерів, засуджених на процесі в Нюрнберзі, більшість керівників великих компаній, які співпрацювали з гітлерівським режимом, так і не були притягнуті до відповідальності.

У книжці згадуються Ґюнтер Квандт (Günther Quandt) і його син Герберт, патріархи династії, яка сьогодні контролює BMW, а також промисловець Фрідріх Флік (Friedrich Flick), засуджений у Нюрнберзі за використання примусової та рабської праці. Після дострокового звільнення з в'язниці в 1950 році Флік став найбільшим акціонером Daimler-Benz.

Читайте також: Полювання на нацистів добігає кінця: що ще можна встигнути?

"У влади Західної Німеччини не було жодного стимулу судити своїх співвітчизників за злочини, які вони скоїли або за які несли відповідальність, або ж за симпатії, які вони відчували або все ще відчувають, - пояснює де Йонг в інтерв'ю DW. - Денацифікація - це міф на всіх рівнях німецького суспільства".

"Вони легко відбулися, тому що це було вигідно союзникам і самим німцям"

Після поразки Німеччини у Другій світовій війні увага швидко переключилася на "холодну війну", на боротьбу з комунізмом і СРСР. Західна Німеччина при цьому розглядалася як оплот капіталізму, і німецьким бізнесменам було дозволено зберегти свої активи - незалежно від того, чи стали вони їхньою власністю на законних підставах, чи були конфісковані у євреїв, які володіли цими компаніями.

Це не обмежувалося лише німецькою промисловістю, каже історик Пітер Хейс, нагадуючи про те, як перший повоєнний канцлер ФРН Конрад Аденауер (Konrad Adenauer) зажадав припинити процес денацифікації. Аденауер стверджував, що країні потрібні досвідчені держслужбовці та фахівці. На початку 1950-их років за його уряду було ухвалено закони про амністію, в результаті чого сотні тисяч колишніх нацистів були реінтегровані в німецьке суспільство, в тому числі на державну службу і в судову систему.

"Вони легко відбулися, тому що це було вигідно (західним. - Ред.) союзникам і самим німцям, - зазначає Хейс. - Сталося свідоме забуття, зручне для західних німців. Це вписувалося в спосіб поділу нацизму на окремі "осередки", тобто всі погані речі нібито робила лише меншість фанатиків, а решта з нас просто попалися на виверти, нам брехали, і справжніми злочинцями були тільки люди з СС і партійного керівництва".

У своїй книзі "Прибуток і переслідування: німецький великий бізнес в нацистській економіці і Голокості" Пітер Хейс досліджує, як відомі компанії були співучасниками деяких найжахливіших злочинів періоду нацизму - від поставок газу Циклон Б компанією IG Farben (її наступниками сьогодні є BASF і Bayer) до переробки золотих зубних пломб, вирваних з ротів жертв у нацистських концтаборах. "Вони (власники великих німецьких компаній. - Ред.) не тільки знали, в чому беруть участь, але й намагалися на цьому заробити", - додав Хейс в інтерв'ю DW.

Lufthansa стала прикриттям для переозброєння нацистів

Deutsche Luft Hansa - в 1933 році перейменована на Lufthansa - була заснована в 1926-му, коли тільки нечисленні представники еліти могли дозволити собі авіаперельоти, і до початку 1930-их років боролася за виживання. За висловом історика Лутца Будрасса (Lutz Budrass), нацисти "врятували Lufthansa". У 1933 році Герман Герінг призначив директора Lufthansa Ергарда Мільха (Erhard Milch) державним секретарем структури, пізніше перетвореної на міністерство авіації "третього рейху".

Читайте також: ДНК Гітлера: що насправді показав аналіз

Згідно з Версальським договором від 1919 року, Німеччині було заборонено мати власні військово-повітряні сили. Але завдяки незначним обмеженням, накладеним на цивільну авіацію, Lufthansa стала прикриттям для переозброєння нацистських ВПС. Після 1941 року Lufthansa відігравала важливу роль в експлуатації ремонтних майстерень за лінією фронту і, на відміну від інших компаній, могла використовувати підневільних працівників, зокрема дітей, з окупованих нацистами територій по всій Європі.

Коли Друга світова війна закінчилася, союзники оголосили Lufthansa частиною нацистських ВПС і ліквідували компанію в 1951 році. Deutsche Lufthansa Aktiengesellschaft, на даний момент четверта за виручкою авіакомпанія в світі, була заснована в 1953 році під назвою Aktiengesellschaft für Luftverkehrsbedarf (скорочено Luftag) і в 1954 році придбала права на назву Lufthansa і знаменитий логотип з журавлем.

Але це були не тільки колишня назва і логотип - багато старих співробітників повернулися до правління компанії, в тому числі Курт Вайґельт (Kurt Weigelt), який очолював економічний відділ Управління колоніальної політики гітлерівської НСДАП. Після війни Вайґельта внесли до списку розшукуваних воєнних злочинців і зрештою засудили до двох років тюремного ув'язнення і штрафу. До 1953 року він став головою наглядової ради Lufthansa, а після виходу на пенсію - єдиним почесним членом ради.

"Lufthansa завжди намагалася отримати вигоду зі своєї довгої історії"

Наприкінці 1990-х років Lufthansa найняла Будрасса для дослідження використання компанією примусової праці в нацистський період. Роботу історик завершив у 2001 році. Однак Lufthansa опублікувала її тільки в 2016 році, і то лише як додаток в кінці глянцевого ілюстрованого видання, присвяченого історії компанії. У відповідь Будрасс - всупереч бажанню Lufthansa - опублікував свою власну 700-сторінкову книгу "Орел і журавель: історія Lufthansa в 1926-1955 роках".

"Lufthansa завжди намагалася отримати вигоду зі своєї довгої історії, але коли її ставлять перед фактом, що нацизм - частина цієї історії, вона завжди відповідає: "Ні, це не має до нас жодного стосунку", - підкреслив Будрасс у розмові з DW. - Для мене це завжди було проблемою у випадку Lufthansa".

У відповідь на запит DW Lufthansa стверджує, що не є правонаступницею компанії, заснованої в 1926 році, і що "юридична основа сучасної Lufthansa була закладена в 1953 році". У своїй заяві Lufthansa також визнає, що епоха націонал-соціалізму є частиною її історії, і заявляє, що "скористається 100-річною річницею як можливістю для критичного переосмислення своєї відповідальності за нацистську епоху і додаткового вивчення її на основі історичних досліджень".

Жертви примусової праці: компенсації дочекався небагато хто

Питання про діяльність Lufthansa в період "третього рейху" знову постало в 1990-их роках, коли серія колективних позовів, поданих колишніми підневільними робітниками проти німецьких компаній, нарешті привернула до цієї проблеми ширшу увагу громадськості.

Влада Німеччини і великі промислові компанії, в тому числі Lufthansa, Kühne + Nagel і Volkswagen, зрештою поступилися міжнародному тиску і в 2000 році створили Фонд "Пам'ять, відповідальність і майбутнє" (Stiftung EVZ) для виплати компенсацій. Але оскільки на той час більшість із понад 20 мільйонів колишніх підневільних робітників, яких використовували на території Німеччини та на окупованих нацистами територіях, вже померли, фінансову підтримку від EVZ отримали лише 1,7 мільйона осіб.

Сьогодні для великих німецьких компаній, таких як Allianz, BMW, Dr. Oetker, Deutsche Bank і Volkswagen, стало майже нормою наймати істориків для дослідження своєї діяльності в період нацизму. Однак ці роботи, написані складною академічною мовою, як правило, припадають пилом в архівах компаній, а в деяких випадках взагалі не публікуються. "На рівні споживача можна сказати, що ми все з'ясували - все це є тут, на книжковій полиці. Але деталі ніколи не показуються публіці", - констатує журналіст Девід де Йонг.

Клаус-Міхаель Кюне не обговорює походження своїх статків

Один з бізнесменів, про яких писав де Йонг, - Клаус-Міхаель Кюне (Klaus-Michael Kühne), на сьогодні найбагатша людина Німеччини зі статками приблизно 38,7 мільярда доларів. Він є найбільшим акціонером Lufthansa. Кюне - спадкоємець глобальної транспортно-логістичної імперії Kühne + Nagel, співзасновником якої в 1890 році став його дід Авґуст Кюне (August Kühne).

Ця компанія управлялася родиною Кюне та її єврейським партнером Адольфом Маасом (Adolf Maass) до 1933 року, коли контроль над нею перейшов до синів Авґуста - обидва були членами нацистської партії. Дослідники Голокосту відзначають, що Kühne + Nagel мала фактично монопольний контроль над транспортуванням награбованого у євреїв майна, в основному меблів і творів мистецтва, на чому вона значно нажилася під час Голокосту. Маас був убитий в Освенцимі в 1944 році.

Клаус-Міхаель Кюне не обговорює походження своїх статків і розмір прибутку, отриманого компанією в період нацистського режиму. "Для мене ця сторінка закрита, і я не збираюся її відкривати наново", - повідомив він журналу Der Spiegel у березні 2025 року. Суперечки з цього приводу поновилися торік, коли стало відомо, що Кюне є спонсором будівництва в Гамбурзі нового оперного театру, що призвело до звинувачень у "відбілюванні" похмурого минулого компанії. Для де Йонга Кюне - головний приклад "відмови переосмислити" історію.

"Бізнесмени, про яких я писав, відчайдушно боролися за те, щоб зберегти награбовані активи і компанії, борючись не на життя, а на смерть. І часто виходили переможцями. Я думаю, що мінімум, про що можна на даний момент просити, - це не грошова компенсація, а просто прийняття моральної відповідальності за минуле", - підбив підсумок де Йонг.