У середині березня, коли Європою небаченим темпом поширювався коронавірус, канцлерка ФРН Анґела Меркель (Angela Merkel) недвозначно застерігала: йдеться про найбільший виклик, з яким Євросоюз коли-небудь стикався.
А тепер, коли країни-члени ЄС поступово виходять з локдауну і знову відкривають свої кордони, головна увага політиків зосереджена на економічному відновленні. Тож якщо і знайдеться якась країна, спроможна прискорити необхідну для стабілізації Євросоюзу фіскальну інтеграцію, то це Німеччина.
Читайте також: Коронавірус та Brexit: чим займатиметься Німеччина під час головування в ЄС
Утім, таке твердження може видатися парадоксальним, адже Берлін відомий своєю схильністю затягувати з будь-якою ініціативою, що могла б нарешті об'єднати в одне ціле борги економічно успішних ощадливих північних країн-членів ЄС і південних членів спільноти, що вже звикли жити не за доходами. Крім того, така ініціатива містить і значні ризики.
Тут варто нагадати, що ФРН - найбільша економіка в ЄС і свій перший бій з пандемією COVID-19 вона витримала досить непогано. За оцінками економістів, цього року валовий внутрішній продукт (ВВП) Німеччини скоротиться в річному вимірі на 6,6 відсотка. Це коли для Італії та Іспанії економічне падіння очікується на рівні понад 11 відсотків. Чому тоді Німеччина має тісніше пов'язувати свою долю з долями не таких успішних в економічному плані країн ЄС?
Так і має бути, адже в фактично недобудованому Європейському Союзі ці долі й так уже нерозривно переплетені. Унікальність Німеччини, як країни, що спроможна домогтися укладання угоди щодо далекосяжних реформ, полягає не в економічному процвітанні, а в її відкритості. Річ у тім, що економіка ФРН цілком залежить від експорту, а майже 70 відсотків її зовнішньоекономічної активності припадає на решту країн Євросоюзу. Тож якщо Іспанія або Італія нездужають в економічному плані, ФРН як ніхто це дуже добре відчуває.
Головування в час кризи
У травні Німеччина відмовилася від своїх початкових пріоритетів і задумів на користь того, що тепер у Берліні називають "коронавірусним головуванням".
І після кількох років офіційного дистанціювання від курсу президента Франції Еммануеля Макрона, нині Меркель тісно співпрацює з ним над тим, щоб перебрати іржавий франко-німецький двигун. Коли вони вдвох спільно оголосили свою пропозицію щодо створення фонду порятунку економіки на суму 500 мільярдів євро, Меркель з характерною для неї стриманістю визнала, що це був "незвичний крок" і сказала, що "ми мусимо діяти по-європейському, щоб вийти з цієї кризи кращими й сильнішими".
Читайте також: Чотири країни ЄС пропонують альтернативу економічному плану Меркель і Макрона
Не тільки незвичним, але і новаторським, стала пропозиція двох лідерів щодо фінансування цього фонду. Йдеться про дозвіл для Європейської Комісії (ЄК) позичати кошти на фінансових ринках. Ще раніше цей задум розцінювався б як немислимий крок у бік створення загального боргу.
Тоді ж міністр фінансів Німеччини Олаф Шольц (Olaf Scholz) нагадав про прорив у фіскальній інтеграції США 1790 року. Запропонована тодішнім міністром фінансів Олександром Гамільтоном угода дозволила федеральному уряду перебрати на себе воєнний борг США і фінансувати його шляхом випуску федеральних облігацій.
Згодом Єврокомісія оприлюднила свою власну модель економічного відновлення, побудовану на плані Макрона-Меркель. Відтоді точиться чимало суперечок про те, чи справді все це дасть той "Гамільтонів момент". Скептики з обох боків дорікають, що ця ініціатива аж ніяк не відповідає моделі фіскального союзу, а отже повторення своєрідного "Великого вибуху ", який свого часу спричинила угода Гамільтона, не буде.
Такі твердження абсолютно хибно пояснюють природу того фінансового механізму, який привів у рух Гамільтон. Американська фінансова інтеграція була не революційною, а еволюційною. Їй передували десятиліття подеколи дошкульного торгу. Солідарність між окремими американськими штатами, а також між ними й федеральним урядом залишається - як це недвозначно видно з нинішньої кризи - постійною проблемою.
Компроміс Гамільтона
Запровадження фіскального урядування в США було так само тісно пов'язано зі створенням кредиту, як і з випуском боргових зобов'язань. Гамільтон передбачав, що це закладе підвалини для колективної фінансової ідентичності, зміцнить новий союз не тільки зсередини, але і за кордоном, зробивши його ринки та облігації привабливішими для інвесторів за будь-яке боргове зобов'язання будь-якого окремо взятого штату.
Ті самі міркування можна застосувати й до ЄС. Отже якщо він справді прагне стати противагою Китаю, що набуває дедалі більшої ваги на міжнародній арені, і альтернативою США, які навпаки втрачають свою роль у глобальному домінуванні, то зараз саме час серйозно зайнятися інтеграцією.
Меркель каже правильні речі, але чи можемо ми очікувати справді рішучих дій від неї, що досі мала репутацію обережної політикині?
Відповідь - так, і причин на це декілька. По-перше, тому що ставки тут вже не можуть бути вищими. Нещодавно очільниця Європейського центрального банку Крістін Лагард визнала під час виступу в Європарламенті, що якщо збиток, завданий коронавірусом, розширить прірву між північними й південними країнами-членами, то це стане загрозою самому існуванню Європейського Союзу.
По-друге, цьому сприяють обставини. Досі канцерка рідко коли мала такий політичний капітал, як нині. Курс уряду Німеччини в боротьбі з коронавірусом підвищив довіру до уряду в цілому і до Меркель зокрема. Як голова Ради ЄС, канцлерка співпрацюватиме зі своєю соратницею по партії, головою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн (Ursula von der Leyen).
По-третє, і це найголовніше, вдало обраний час. Якщо Меркель готується піти з політики, у неї з'являється остання можливість підсумувати свою політичну спадщину і переписати свій амбівалентний рекорд щодо Євросоюзу. Сімдесят років після того, як міністр закордонних справ Франції Роберт Шуман змінив хід історії, виступивши за спільне управління французьким і німецьким видобутком вугілля і виробництвом сталі, канцлерка може підняти своє бачення європейського майбутнього на новий рівень. "Європа не буде створена відразу або за єдиним планом, - визнавав у травні 1950 року Шуман, - вона буде побудована на конкретних досягненнях".
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.