Бухенвальд: що затьмарило вшанування жертв концтабору

Гапе Керкелінґ (Hape Kerkeling) розповідає про свого діда - Германна Керкелінґа (Hermann Kerkeling): "Він не був людиною гучних слів, але був людиною діла. Тесля з Реклінггаузена, який умів братися за справу". 61-річного Гапе Керкелінґа знає в Німеччині майже кожен. Актор, комік, телеведучий, письменник - лише зараз у кінотеатрах країни демонструють два фільми з ним у головній ролі.

Та в цю прохолодну квітневу неділю Керкелінґ не грає жодних ролей. Він стоїть на плацу посеред колишнього концентраційного табору Бухенвальд на горі Еттерсберг поблизу Веймара, в серці Тюрингії. Він стоїть та говорить "не як публічна особа, а як онук того, хто вижив".

Дід Германн, тесля, католик і комуніст, вижив у таборі, в якому до квітня 1945 року загинули близько 56 тисяч в'язнів - або їх убили, або вони померли від тортур, виснаження чи розпачу. За словами онука Керкелінґа, його дід "одразу після захоплення влади націонал-соціалістами в 1933 році розповсюджував антигітлерівські листівки". Це коштувало йому 12 років життя.

Пекло Бухенвальду

У часи націонал-соціалізму Бухенвальд був пеклом, лише одним із них. З 1937 по 1945 роки нацисти кидали в Бухенвальді людей за ґрати - політичних противників, комуністів, гомосексуалів, іноземних полонених, євреїв, ромів та сінті, свідків Єгови, представників церков, які потрапили в немилість. Загалом через систему Бухенвальду, до якої, крім концтабору на Еттерсбергу, належали ще до 50 малих таборів - переважно у місцях важливого для військових потреб виробництва, - пройшли понад 250 тисяч в'язнів.

Коли 11 квітня 1945 року до Бухенвальду наблизилися перші танки армії США, частина в'язнів повстала і захопила десятки солдатів СС, які відступали. Тому під час вшанування жертв часто говорять про "звільнення та самозвільнення" концтабору.

На 81-ту річницю звільнення Бухенвальду приїхали лише двоє колишніх в'язнів: 98-річний Алойзи Мацяк з Польщі та 99-річний Андрій Моїсеєнко з Білорусі. Обидва літні чоловіки одягнули головний убір, що мали носити в'язні концтабору, вони збереглися в них із тих часів. Кілька інших колишніх в'язнів Бухенвальду не змогли приїхати через призупинене авіасполучення з Ізраїлем через війну на Близькому Сході.

Іще на 70-ту річницю звільнення концтабору приїхали близько 80-ти тих, хто вижив у Бухенвальді. У 2025-му, на 80-ту річницю, таких було вже лише 15. Цьогоріч лише двоє, промов уже не було. Певно, вперше на річницю звільнення концтабору не виступав жоден колишній в'язень.

Вшанування жертв Бухенвальду цьогоріч затьмарила низка подій. Директор меморіального комплексу на місці колишнього концтабору Єнс-Крістіан Ваґнер (Jens-Christian Wagner) так описує ситуацію у своїй вступній промові: "Чим менше залишилося тих, хто пережив нацистський терор і може за себе постояти, тим більше меморіали жертвам та культура пам'яті використовуються як майданчик для актуальних політичних суперечок із особливими задачами та спробами привернути до себе увагу".

За словами Ваґнера, праві екстремісти атакують культуру пам'яті та дискредитують її як "культ провини". "І попри це, а можливо і якраз через це" за них голосують до 40 відсотків жителів Тюрингії, каже він. У жодній іншій німецькій федеральній землі ультраправа і частково правоекстремістська партія "Альтернатива для Німеччини" має такі міцні позиції, як у Тюрингії.

Водночас Ваґнер звертає увагу і на те, наскільки сильно вшанування жертв нацизму затьмарюють конфлікти на Близькому Сході. За його словами, "лівоавторитарні та частково також антисемітські угрупування" хотіли зірвати ці заходи "з метою досягнення актуальних політичних цілей". Зокрема, каже Ваґнер, минулої неділі "ініціатива куфій" хотіла організувати у Бухенвальді пікет на згадку про жертв у Секторі Гази. За кілька днів до цього суд заборонив проведення цієї акції.

Посилена присутність поліції

Але страх протестів у ці дні відчувається все одно. Поблизу вокзалу у Веймарі у першій половині дня стоять понад 15 поліцейських авто. Численні поліцейських видивляються на привокзальній площі можливих протестувальників та перевірять також, хто сідає в автобуси, що прямують до меморіалу в Бухенвальді. Один із автобусів поліцейські навіть зупинили для перевірки, бо щось викликало в них підозру. Так само й навколо самого меморіалу можна було побачити багато поліцейських машин.

Директор меморіалу Ваґнер звернувся до "всіх присутніх", аби "наполегливо" закликати "не заважати заходу вшанування" жертв концтабору. На місці зібралося кілька сотень, можливо, тисяча людей.

Та попри це зовсім уникнути протестів не вдалося. Пов'язані вони були з появою в Бухенвальді державного міністра культури Німеччини Вольфрама Ваймера (Wolfram Weimer). Серед його завдань, зокрема, підтримка меморіалів пам'яті про жертв диктатури нацизму та комуністичного тоталітарного режиму в колишній НДР. Голови двох організацій, що представляють родичів колишніх політв'язнів Бухенвальду, були проти виступу Ваймера. Їхній аргумент - виключення з конкурсу за державну нагороду трьох книгарень лівого політичного спрямування через буцімто "важливу інформацію" про них "з точки зору захисту конституції". Критики закидають йому політичне втручання.

Натомість Ваґнер вирішив запросити міністра. Уже коли директор меморіалу представляв Ваймера, з натовпу можна було почути окремі вигуки невдоволення. Коли ж міністр уже підійшов до трибуни, з боку групи лівих активістів, що тримала прапори "Об'єднання переслідуваних нацистським режимом" (VVN), можна було почути поширене серед так званого антифашистського руху скандування "Alerta antifascista", а також поодинокі вигуки "Фашист" на адресу Ваймера.

Промова міністра тривала близько 12 хвилин. Уже на початку він попросив захистити "гідність цього місця". Він звернувся до обох колишніх в'язнів. Ваймер розкритикував "нестерпну ситуацію", коли меморіали, за його словами, дедалі частіше стають ціллю погроз. Меморіальний комплекс Бухенвальду, каже Ваймер, змушений витрачати на заходи безпеки понад 10 відсотків свого бюджету. Майже протягом усієї промови протестувальники співали чи вигукували "Вперед і не забувати" або "О Бухенвальде, я не можу тебе забути, адже ти моя доля", рядок із "Пісні Бухенвальду", яка з'явилася в концтаборі 1938 року.

У розмові з журналістами після заходу Єнс-Крістіан Ваґнер з обуренням відреагував на дії протестувальників під час промови міністра. Їхню поведінку директор меморіалу назвав "жалюгідною" та "нестерпною", особливо з огляду на те, що вони, мовляв, найголосніше кричали тоді, коли Ваймер звертався то тих, хто вижив у концтаборі. За словами Ваґнера, запрошувати до слова представника уряду з такої нагоди - цілком виправдано. А заважати, як він каже, представнику демократичного табору - навпаки, "хибний політичний сигнал".

"Пережив божевілля" Бухенвальду

Міністр Ваймер завершив свою промову словами вдячності на адресу коміка  Гапе Керкелінґа, за його висловом, одного з найбільш високоповажних культурних діячів Німеччини та передав йому слово. У своїй промові Керкелінґ згадав про жах того, що коїлося в колишньому концтаборі: "2 липня 1942 року він став номером 6117… Тут у Бухенвальді його катували, принижували, тут він став свідком численних вбивств. Те, що він пережив це божевілля, - це диво".

У цей момент усе, що сталося в цьому місці десятки тисяч разів, набуло конкретних обрисів, усі ці страждання та уся нелюдськість. Керкелінґ згадує також про мовчання свого діда, "свинцеве мовчання". "Це гуркітливе мовчання було наче стіною зі скла навколо його душі", - каже митець. Людина культури виступає проти забуття, проти правого популізму. Це звучить як промова для шкільних підручників, слова онука, який сумує.

Потім була хвилина мовчання, потім - традиційне вшанування клятви Бухенвальду, клятви тих, хто вижив, знищувати "фашизм із корінням" та будувати "новий світ миру та свободи".

Тепер на цьому історичному місці лежать 50 вінків на згадку про жертв Бухенвальду - від міністра культури, так само як і від об'єднань родичів жертв. Офіційні заходи позаду. На старому годиннику на вежі над входом у концтабір назавжди закарбувався один і той самий час - 15:15. О 15 годині 15 хвилин 11 квітня 1945 року Бухенвальд звільнили. Тоді пекло було позаду. Та водночас усе це чомусь повністю ніяк не закінчиться.