Від Гватемали до Панами: втручання США в Латинській Америці

Рано вранці 3 січня 2026 року американські війська захопили невизнаного правителя Венесуели Ніколаса Мадуро та його дружину Сілію Флорес. Обох було перевезено до США, де Мадуро, нині відстороненому від влади, висунули підозру у наркотероризмі.

Ця операція США, незаконна з погляду міжнародного права, є останньою в тривалій історії інтервенцій США в Латинську Америку, які Вашингтон часто виправдовував заявами про регіональну безпеку.

Багато з цих втручань можна відстежити до доктрини Монро, принципу зовнішньої політики, який, попри те, що походить з 19 століття, протягом останніх 200 років продовжує впливати на зовнішню політику США.

Що таке доктрина Монро?

Історія доктрини Монро сягає 1823 року, коли президент США Джеймс Монро застеріг європейські держави від втручання у справи Західної півкулі.

Згодом, у 1904 році, ця доктрина була розширена президентом Теодором Рузвельтом (так звана Roosevelt Corollary). Рузвельт стверджував, що США мають право втручатися у справи країн Латинської Америки, щоб запобігти тому, що він називав "хронічним правопорушенням" та нестабільності.

У стратегії національної безпеки США, опублікованій у 2025 році, зазначено: "Після років нехтування Сполучені Штати підтвердять та застосовуватимуть доктрину Монро, щоб відновити першість Америки у Західній півкулі та захистити нашу батьківщину та наш доступ до ключових географічних районів у всьому регіоні".

Чинний президент США Дональд Трамп також згадав про цю доктрину невдовзі після того, як американські війська захопили Мадуро, заявивши: "Доктрина Монро - це велика справа, але ми її значно, дуже значно перевершили. Тепер її називають доктриною "Донро".

Читайте також: У Венесуелі звільнять політв'язнів, тому Трамп "скасував другу хвилю атак"

Розповідаємо про п'ять випадків інтервенції США в Латинську Америку після Другої світової війни:

Гватемала, 1954: Повалення уряду внаслідок перевороту за підтримки ЦРУ

Під час однієї з перших інтервенцій часів "холодної війни" в Латинську Америку США підтримали повалення демократично обраного президента Гватемали Хакобо Арбенса. Він запровадив земельні реформи, які передбачали націоналізацію майна, зокрема того, що належало американській компанії United Fruit Company (нині Chiquita Brands International).

Адміністрація президента США Дуайта Ейзенхауера розглядала уряд Арбенса як комуністичну загрозу, а тодішній державний секретар США Джон Фостер Даллес звинуватив Арбенса у встановленні "подібного до комуністичного режиму терору".

Агенти ЦРУ забезпечили підтримку групам гватемальських найманців і привели Карлоса Кастільйо Армаса на пост президента. Армас швидко скасував земельні реформи.

Куба, 1961: Вторгнення в затоку Свиней

Після комуністичної революції Фіделя Кастро в 1959 році, США дедалі більше турбували відносини Куби з Радянським Союзом. Президент Ейзенхауер розробив план повалення кубинського лідера, який був втілений президентом Джоном Ф. Кеннеді в 1961 році.

1400 кубинських емігрантів, навчених ЦРУ, висадилися в затоці Свиней, приблизно за 200 кілометрів від столиці Куби Гавани. План передбачав розпалювання революції та повалення Кастро, але  швидко провалився. Кастро направив близько 20 тисяч військовослужбовців на узбережжя, змусивши морський десант капітулювати. Ця невдача стала великою ганьбою для США, посиливши напруженість часів "холодної війни" в регіоні.

Чилі, 1973: Таємні операції та військовий переворот

Усе ще переймаючись комуністичним режимом на Кубі та перспективою радянського впливу в Західній півкулі, США водночас з самого початку виступали проти уряду соціалістичного президента Сальвадора Альєнде в Чилі. Вашингтон розглядав націоналізацію за Альєнде ключових галузей промисловості та тісні зв'язки з Радянським Союзом як загрозу інтересам США.

Хоча США не здійснювали безпосереднього перевороту, Вашингтон прагнув дестабілізувати Чилі за допомогою дипломатичного тиску, фінансових обмежень, фінансування опозиційних груп та антипрезидентської  пропаганди.

У вересні 1973 року чилійські військові під керівництвом  Августо Піночета повалили Альєнде. Піночет прийшов до влади після смерті Альєнде під час перевороту.

Правий диктатор правив Чилі протягом 17 років, поклавши кінець 46-річної історії демократичного правління в Чилі. Його режим ознаменувався масовими зникненнями людей та катуваннями.

Гренада, 1983: Операція "Раптова лють"

Після вбивства прем'єр-міністра Гренади Моріса Бішопа під час внутрішнього перевороту, президент Рональд Рейган віддав наказ про вторгнення до Гренади. Він послався на необхідність захистити громадян США та забезпечити безпеку в регіоні.

Вторгнення, відоме як операція "Раптова лють" (Operation Urgent Fury), відбулося в той час, коли США були стурбовані відносинами Гренади з Радянським Союзом та Кубою.

Дії США зазнали різкої критики з боку Генеральної Асамблеї ООН, яка заявила, що інтервенція була "грубим порушенням міжнародного права та незалежності, суверенітету та територіальної цілісності цієї держави".

Панама, 1989: Операція "Справедлива справа"

У грудні 1989 року президент США Джордж Буш-старший розпочав повномасштабне вторгнення в Панаму в рамках операції "Справедлива справа" (Operation Just Cause), розгорнувши близько 24 тисяч військовослужбовці, аби усунути від влади у країні генерала Мануеля Нор'єгу.

Нор'єгу, який колись був союзником Америки, ув'язнили у США за звинуваченнями, зокрема, у торгівлі наркотиками, рекеті та відмиванні грошей. Після вторгнення США президентом Панами став Гільєрмо Ендара.

На відміну від попередніх інтервенцій часів "холодної війни", вторгнення в Панаму було спрямоване не проти комуніста, а проти колишнього союзника та інформатора.