Матвійчук: "Справедливість - не привілей переможців"

Українська правозахисниця та голова Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук 19 травня у Європарламенті в Страсбурзі отримала Європейський орден заслуг - нову нагороду Євросоюзу, якою відзначають людей за внесок у європейську єдність, демократію та захист європейських цінностей. Під час церемонії Матвійчук заявила, що Україна "повертається додому, в лоно європейської цивілізації", а Путін бачить в Україні "міст до Європи". В інтерв'ю DW правозахисниця розповіла, чи може спецтрибунал за злочин агресії стати "революцією" міжнародного правосуддя, чому Європа так любить говорити про цінності і як ЄС може допомогти повернути викрадених Росією українських дітей.

DW: Премію імені Сахарова та Нобелівську премію миру ви отримували від імені українського народу та громадянського суспільства. Як ви оцінюєте сьогодні те, що ви вже особисто отримали цей орден? Це нагорода Україні, українському громадянському суспільству чи вам особисто?

Олександра Матвійчук: Це, в першу чергу, можливість, тому що де увага, там енергія. І тому дуже важливо, щоб українки і українці у різних сферах отримували цю увагу. У спорті, у мистецтві, у науці, у правозахисті - і конвертували її в енергію дій для нашої країни. Бо ми зараз проходимо через дуже драматичний період нашої історії, ми змагаємося з ядерною державою за своє існування, і нам потрібні ця увага і ця енергія.

DW: Як війна в Україні змінила ваше сприйняття європейських цінностей, про які сьогодні говорили в Європарламенті?

Олександра Матвійчук: Я зрозуміла, що цінності перевіряються. Вони мають бути не декларативними, а укоріненими. Бо цінності визначають наші рішення і є справжніми не тоді, коли все легко, а якраз тоді, коли важко.

DW: Схоже на те, що спецтрибунал щодо злочину агресії набуває конкретних форм і переходить у практичну фазу. Чи є надія, що міжнародне правосуддя дійсно почне переслідувати цей злочин так, як слід?

Олександра Матвійчук: Насправді ми робимо революційну річ. Ми змінюємо глобальний підхід до злочинів проти миру. Поясню: у нас за всю історію людства є лише один прецедент, коли були покарані винні за злочин агресії, тобто за лідерське рішення зламати мир і почати війну. І це був  Нюрнберзьський трибунал. Але за своєю суттю це був суд переможців. Він почався тоді, коли нацистський режим упав.

А що ми зараз робимо? Ми доводимо, що справедливість - це не привілей переможців, що справедливість - це базове людське право, і що спеціальний трибунал за злочин агресії має постати незалежно від того, як і коли закінчиться війна.

DW: В чому саме революційність такого підходу?

Олександра Матвійчук: Тому що коли минулого століття на Нюрнберзький трибунал виводили воєнних злочинців, це, скажімо чесно, було легко зробити, тому що Німеччина війну програла. А зараз ми змінюємо "оптику думання". Тобто люди, які очолюють держави і планують агресивні війни, вони мають розуміти: нема різниці - ти виграєш цю війну, ти програєш цю війну. Якщо ти прийняв рішення почати агресивну війну, ти будеш покараний. Оце саме ми доводимо спеціальним трибуналом.

DW: Коли ви буваєте в Європейському парламенті, в Раді Європи - тут у Страсбурзі або в Брюсселі, ви багато чуєте слів підтримки України і захисту європейських цінностей. Чи виникає у вас іноді враження, що європейцям більше подобається говорити про ці цінності, ніж реально їх захищати?

Олександра Матвійчук: (з усмішкою) Всім подобається більше говорити, ніж виходити з зони комфорту. Це людська природа. Єдине, що я бачу, - люди в Європі починають розуміти. Потроху, але з'являється усвідомлення, що Путін почав цю війну не для того, щоб окупувати якусь частину українських територій, а що він хоче окупувати і знищити всю Україну і піти далі.

Тобто він бачить Україну як міст, щоб атакувати наступні європейські країни. І тому вони в безпеці, тільки тому що українці продовжують стримувати наступ російської армії.

DW: Що вас найбільше вразило під час цього візиту до Страсбурга?

Олександра Матвійчук: Я використала цей візит для того, щоб тут, у Страсбурзі, зустрітися з колегами, представниками Ради Європи, які працюють над створенням спеціального трибуналу. Бо рішення про те, що 36 країн плюс Європейський Союз висловили бажання приєднатися, - дуже важливе. Але це одне з рішень на дуже довгому шляху. Тому в мене були суто робочі зустрічі: які є проблеми і що далі належить зробити, щоб ми по цьому шляху рухалися.

Звичайно, коли ти сидиш поряд з Лехом Валенсою, - це легендарна людина, уособлення польської солідарності, це такі відчуття... Я підійшла до нього на початку, подякувала. Ви бачили - він був зі значком в колір українського національного прапору. Я йому за це сказала спасибі, що от такий видимий знак підтримки України, українського народу.

А приємно ще мене вразило, що мене в коридорах зустрічали і зупиняли українці. Тобто тут, в Європейському парламенті, вже працюють багато людей, які є громадянами України. І ми ще тільки рухаємося на шляху євроінтеграції, але вони вже тут. Вони підходили, дякували, казали, що їм резонує промова і слова, що ми вертаємося додому, і що вони готують нам тут це повернення.

DW: Днями у Брюсселі відбулася конференція щодо повернення українських дітей, незаконно вивезених Росією. Вже призначили дату нової конференції. Як ви вважаєте, цього достатньо? Адже представники українського громадянського суспільства, ваші колеги, вважають, що треба не більше конференцій, а що потрібні нові системні механізми тиску на Росію, аби встигнути повернути дітей поки вони ще діти. Що ви можете сказати? Європа ставиться до цих дітей як до своїх?

Олександра Матвійчук: Повернення українських дітей, які незаконно депортовані в Росію, - величезна проблема. І проблема, яка горить. Тому що дитинство має певний час. І діти втрачають дитинство, а ми втрачаємо цих дітей, тому що Росія вимиває ідентичність, руйнує їхнє усвідомлення, хто вони є, займається мілітаризацією. Ну і готує з цих дітей нове покоління путінських солдатів. Тому час грає проти нас, час йде дуже швидко, і в нас його немає. Так само, як немає простих відповідей на питання, що зробити, щоб Росія цих дітей повернула.

Читайте також: Від усиновлення до мілітаризації: як Росія викрадає українських дітей

Мені здається, чим би Європа могла бути корисною, вона могла би допомогти Україні встановити зв'язки з країнами Латинської Америки, Африки, Азії, які мають значення для Росії. Грубо кажучи, Путіну байдуже на чергові резолюції Європарламенту стосовно питання дітей, тому що вже тут двері закриті, він нічого хорошого від Європейського парламенту не чекає. Але коли б йому про це сказав прем'єр-міністр Індії Моді, це б мало ефект.

Мені здається, що нам треба продумати зараз якісь нові стратегії, і одна з них могла бути залучення цих держав, які займають нейтральну позицію, переконавши їх, що не можна бути нейтральними до дитячого горя.